Реколекційний будиночок Патріаршої комісії у справах молоді УГКЦ став прихистком для 84 вимушено переміщених осіб

Читай також

  • Отець Ростислав Пендюк: Молодість ― час діяти чи «стан душі»
  • Бог, злочини і війни
  • Глава УГКЦ до очільників молодіжних комісій: «рухатися до неможливого і Господь зробить це можливим!»
        • Реколекційний будиночок Патріаршої комісії у справах молоді УГКЦ став прихистком для 84 вимушено переміщених осіб

          Реколекційний будиночок Патріаршої комісії у справах молоді УГКЦ у Новояворівську від початку повномасштабної війни став прихистком для десятків українців, які вимушені були, покинувши рідні домівки, під страхом смерті і ворожої розправи, втікати на захід України.

          ― Зараз у нас мешкає 84 вимушено переміщених осіб із Донеччини, Луганщини, Миколаївщини, Херсонщини, Запоріжчини. Від березня до червня минулого року тут були також мешканці з Києва та Київщини, Чернігівщини. Ми стараємося забезпечити необхідні умови, щоб люди могли тимчасово перебути тут у відносному спокої та мирі. Однозначно, що в нас набагато спокійніше, аніж у їх рідних містах та селах. На жаль, умови тут не настільки комфортні, як у їхніх домівках, та все ж значмо краще, аніж у спортзалах чи школах, де в перші дні вони вимушені були тулитися, ― пояснив адміністратор реколекційного будиночку Орест Андрійчук.

          Усі мешканці отримують соціальну допомогу від держави. Пів року від початку вимушеного переселення також їм видавали гуманітарну допомогу. Сьогодні ж дехто працевлаштувався, хтось продовжує працювати за своїми місцями роботи. Усі діти шкільного віку навчаються в місцевій школі, старші діти ― у закладах вищої освіти.

          ― Прийняли нас дуже добре. Невдовзі вже буде рік як ми проживаємо тут. Люди дуже приємні. Я ― з Краматорська. Вимушена була покинути рідний дім через ворожий напад, постійні обстріли і бомбардування. В мене є двоє внуків, дочка і зять – військові, ― розповіла одна з мешканців реколекційного будиночку у Новояворівську.

          Люди різного віку шукають собі заняття ― хтось підремонтує своє старе авто, хтось лагодить кран, щоб не протікав, хтось ділиться думками про майбутнє після нашої перемоги.

          ― У мене дві дочки і троє внуків. Я приїхав із ними. В однієї дочки ― дитина-інвалід. Якби не потребували моєї підтримки, не покидав би рідну домівку, каже ще один мешканець, який вимушений був виїхати з Півдня.

          Усіх цих людей єднає надія на перемогу, мир і можливість повернутися на свою малу батьківщину.

          Підготувала Наталія ПАВЛИШИН

           

          Читай також

        • Отець Ростислав Пендюк: Молодість ― час діяти чи «стан душі»
        • Бог, злочини і війни
        • Глава УГКЦ до очільників молодіжних комісій: «рухатися до неможливого і Господь зробить це можливим!»
          • Оціни

            [ratemypost]

               

              Про автора

              Журналіст "ДивенСвіт"